Головний рабин Прикарпаття: Основна маса євреїв виїхала

Пропонуємо до уваги читачів інтерв’ю з головним рабином Івано-Франківської області Мойшею Лейб Колесником.

 - Нещодавно «Остров» підняв питання антисемітизму на Прикарпатті, що власне було пов’язане з публікацією відверто ксенофобської статті в газеті «Вечірній Івано-Франківськ». Ви, як в головний рабин Прикарпаття, аналізували які підстави для антисемітизму в Галичині?

- Антисемітизм завжди був, і є. Мабуть, зовсім позбутися його не вдасться. В перехідні історичні періоди, коли людям чогось не вистачає: або грошей, або нема що їсти, або не стає на «сто грам» - тоді починають шукати крайнього. А хто ж у нас крайній - як завжди єврей. Це неприємно для нас, але це реальний стан речей. І треба реально дивитися на ці речі. Антисемітизм річ така, що вона сидить в багатьох верствах населення і в багатьох народах. Але це виключно пошук крайнього: не більше й не менше.

- Але ж ми мали вікові традиції мирного співжиття євреїв і українців у нашому краї?

- До війни особливих різких проявів антисемітизму не було. Хоча коли була перша світова війна й коли російські війська заходили в Галичину, то тоді це починалося з єврейських погромів. Вже відтак, за Польщі, в міжвоєнний період, були випадки, коли польські націоналісти виступали проти євреїв, але масових випадів не було. Чому? Бо держава на то й існує, щоб контролювати ситуацію. Ніхто ніколи сам не зможе контролювати всю ситуацію в суспільстві крім держави: тільки у держави є відповідні інстанції, котрі мусять цим займатися. Якщо порушується щось, то хтось мусить тим займатися конкретно. І от за Польщі ситуація контролювалася з боку держави.

- Отже, виходить, за Польщі було краще ніж за радянських часів?

- За Радянського Союзу ситуація була просто ідіотською тому, що з одного боку - декларувалося одне, а насправді - було зовсім інше. Чомусь тепер ніхто не говорить про ті процеси на початку 50-тих років, коли тут в Станіславові (нині - Івано-Фанківськ) перестріляли й пересадили станіславівську єврейську інтелігенцію. На той час це були залишки тих, хто вижив після страшного Голокосту. Тоді одну з наших синанагог на вулиці Січових Стрільців (нині - приміщення будинку культури глухонімих, - “Остров”) закрили невідомо як і коли. Досі також невідомо що сталося з людьми, котрі належали до тої синагоги. Так от, тоді період війни став періодом великого «водорозділу». Друга світова віна - це страшна біда: ми загубили більше третини всього єврейства у світі. І, на превеликий жаль, в цьому процесі приймали участь всі. Тобто на тих територіях, де влада казала робіть, що хочете, то тоді одразу шукали хто слабший, хто крайній. Знаєте, злоба й заздрість - це речі важкі. Тому все обернулося трагедією.

- Отже коріння антисемітизму знаходимо в тоталітаризмі: в комунізмі, у фашизмі ?

- Будь-яке намагання нав’язати кому-небудь що-небудь – це злочин. Нав’язувати не можна- це є тоталітаризм в більшій мірі або в меншій мірі. Антисемітизм - це така річ, яка базується на недобрих якостях конкретної людини, а від конкретної людини вже все це виходить на загал. І цим часто користуються певні провокатори, щоб відвести від себе якісь претензії, що наробили щось такого, що викликає загальне незадоволення. І хто тоді виявляється крайнім – Абраша: «ось це він вам всьо зло зробив». А Абраша кльопає свої чоботи, двадцять п’ятий раз латає. Ще кажуть: «если в кране нет воды…»

 - Ваша синагога єдина в місті. Скільки ж у вас членів у громаді, і взагалі скільки євреїв проживає в місті Івано-Франківську?

- У місті Івано-Франківську залишилося менше 300 євреїв, себто осіб єврейського походження за єврейським законом: це коли мама єврейка. Якщо мати не єврейського походження – то тоді, скажімо так, - член сім’ї. Отож, разом з членами сімей маємо десь близько 600 чоловік на місто. На область - десь коло тисячі. (Місто Івано-Франківськ налічує близько 250 тисяч населення, область - 1 мільйон 400 тисяч – “Остров”). Зауважимо, що перед війною в найменшому містечку на Прикарпатті жило євреїв навіть більше ніж тепер в усій області. Тому людей єврейського походження, котрі б могли впливати серйозно на хід справ в місті або в області немає.

- На жаль?

 - А на жаль чи не на жаль - причепляться все одно. Чи є, чи нема - все одно причепляться. Така ситуація – неприємна, але реальна. А жити треба в будь-якій ситуації.

- Чи люди, що приходять до вашої синагоги, скаржаться, що їх ображають в місті?

- Буває. Тут справа в тому, наші люди вже звикли до реальності і багато з них вже просто не звертає на це увагу. Але це до того часу, коли воно не переходить в агресивний стан, в якісь агресивні дії. Якщо людина просто спровокована, то їй щось можна ще пояснити. Якщо ж людина знаходиться в стані внутрішньої агресії - то їй щось роз’яснити дуже важко. Зрештою, сьогодні таке робиться, що неможливо відкрити комп’ютер: в Інтернеті, мама рідна, що там робиться?!! І коли ми з вами говоримо про якусь там газетку, то ви краще пройдіться по центру міста і подивіться, що там твориться на книжних розкладках – купа літератури відверто антисемітського змісту. Отже, знов шукають крайнього. Але ж у нас є держава, котра мусить все це контролювати, і коли щось таке виходить друком, то це треба рубати на корню - це функція держави, це завдання влади. На то вона і є влада.

- Олександр Сич лідер обласної ВО «Свобода» в інтерв’ю нашому сайту заявив, що українці мають називати євреїв словом «жиди», так само як кажуть наші сусіди поляки й чехи. Яка Ваша думка з цього приводу?

- Справа в тому, що це слово дуже не етичне і його не можна прийняти. Ті євреї, які тепер живуть в Україні, зрештою всі ми, сприймаємо це слово як образу. Це не літературне слово в українській мові, це слово діалектне. Якщо якась бабця, десь в селі мені каже, наприклад, ось там «жидівське окописько за поворотом», - то я до бабці не маю жодної претензії. Але якщо це слово пишеться в пресі, якщо його вживають освічені люди, – то це не культурно й не етично. Тому це виходить на образу. Хоча для мене як галіциянера ( вихідця з Галіції) - це не є проблема. Але нас, тих галіциянерів, залишилися одиниці - може з десяток старших людей ще з довоєнних часів назбирається по всій Західній Україні. І все. Що стосується польської мови, то у поляків у мові іншого слова на позначення особи єврейського походження немає. Але у нас в українській мові прийнято нормальне слово за нормами української літературної мови «єврей». Ось і все.

- Чи Ви як представник єврейської громади звертаєтеся до місцевої влади з питанням про подолання проблеми антисемітизму?

- Насамперед ми намагаємося по можливості не виносити брудні речі на широкий загал до тих пір, допоки це не стає якоюсь більшою загрозою. Якщо це можна виправити в робочому порядку, то ми справляємося в робочому порядку. Зрозуміло, що коли піднімається якась кампанія - то це вже друга справа. Стосовно місцевої влади, то коли ми від неї нічого не хочемо, тоді в нас з нею чудові стосунки. Якщо ж ми щось хочемо від них - то вже відповідно розумієте… як кажуть «приходьте завтра».

- Сьогодні в час Різдвяних свят повсюди проводяться вертепні дійства, де ще присутні такі негативні персонажі як «жид», «жідівка», «циган», котрі намагаються скривдити новонародженого Ісуса Христа. Свого часу, на початку 90-тих, представники єврейських громад зверталися до влади й громадськості, щоб якось усунути цих персонажів, що ображають гідність громадян України. Однак ці пережитки минулого ще часто трапляються в українських вертепних виставах. Навіть тепер на головній площі міста Ринок виставили шопку і знову фігура «жида», що посягає на маленького Ісусика?

- Ми повертаємося знову до того, що є проблеми і починають шукати крайнього. Хто винен? Циган винен, жид винен! Це значить, що в самих якась проблема. Хоча зламати традицію, відкинути її так просто не можливо. Це вже склалося історично. Однак, роз’яснювати людям можна й потрібно. Думаю, що ще мусить перейти купа поколінь поки до людей щось дійде. Неприємно, звичайно, з тими вертепами, але якщо це робиться десь в селі, то люди не надають якогось серйозного значення. Але от коли ці речі витягуються на телебачення, на театральну сцену - це вже не культурно і не етично. На то, зрештою, є редакція, щоб редагувати. Вибачте, але ж ніхто матюки не буде гнати в ефір. Тому чому ж тоді не культурні речі і не етичні речі публікувати чи пропагувати?

- Які настрої серед євреїв на Прикарпатті? Чи відчувають вони національні або релігійні утиски?

- Відчувають. Бачите, навіть всякі паршиві статейки є відверто антиєврейськими випадами. Але з іншого боку, дякувати Богу, немає якихось організованих агресивних виходок, щоби підштовхували до активних ксенофобських дій. Знаєте, навіть я особисто відчуваю не зовсім толерантне відношення: в будні дні я пересуваюсь автом, а кожної суботи я ходжу пішки по місту і тоді часто чую, що там поза моєю спиною говорять на мене образливі речі. І це притому, що я в минулому - станіславіський батяр: до мене звикли і більше того, мене знають. Але все одно трапляються безкультурні й невиховані люди, причому елементарно не освічені.

- Відносно міграції: чи виїжджають євреї з нашої області в Ізраїль і чи війна на Близькому Сході не спонукатиме їх повертатися назад?

- Основна маса євреїв виїхала. Залишилися люди літнього віку, таким яким перейти від дивану до столу важко. Ще правда трапляються випадки, коли окремі молоді сім’ї їдуть. Головна причина все-таки економічна ситуація: нажаль, криза в Україні затягнулася . І хоч тепер в цілому світі проблеми, але в Україні якось не видно просвітлення.

Що стосується війни в Ізраїлі, то там війна – це відносна річ. Коли я бачу в Ізраїлі людину з автоматом, то я знаю, що вона мене буде захищати. І так мусить бути в кожній державі: коли людина бачить солдата чи поліцейського вона мусить бути впевнена, що ці люди із зброєю в руках захистять її навіть ціною свого власного життя. Така власне ситуація в Ізраїлі і слава Богу, що є Ізраїль. Там також є купа проблем, як у будь-якій державі. Але Ізраїль - це Ізраїль.

Розмову вів Андрій Мева, “Остров”